Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї

для педагогів і батьків дітей 

 

ТАКІ РІЗНІ ХЛОПЧИКИ ТА ДІВЧАТКА

·        Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик або дівчинка, із властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх потрібно по-різному. Але обов'язково дуже любити.

·        Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте за приклад один одному: вони різні навіть у біологічному віці – дівчинки звичайно старші однолітків хлопчиків.

·        Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим зіштовхуються в цьому світі. І звичайно, не так, як ми – дорослі. 

·        Пам’ятайте: коли жінка виховує і навчає хлопчика (а чоловік дівчинку), їй мало придасться власний дитячий досвід і порівнювати себе в дитинстві з ним неправильно та даремно.

·        Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчика акуратності й старанності у виконанні вашого завдання.

·        Коли даєте завдання хлопчикам, намагайтеся включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не потрібно наперед показувати і розповідати, що і як робити. Потрібно підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип рішення, нехай навіть з помилками.

·        З дівчатками, якщо їм важко, потрібно разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як слід зробити. У той же час їх потрібно поступово учити працювати самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами (домашню роботу виконувати точно, як мама, у школі вирішувати типові задачі, як вчили на уроці), підштовхувати до пошуку власних варіантів рішення незнайомих завдань.

·        Не забувайте не тільки розповідати, але і показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

·        Пам’ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків. 

·        Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішаєте висловлювати своє відношення до неї – бурхлива емоційна реакція перешкодить їй  зрозуміти те, за що її лають. Спочатку поясніть, у чому її помилка.

·        Щодо хлопчика, то викладіть коротко і точно, чим ви не задоволені, тому що він не може довго витримувати емоційну напругу. Його мозок немов би відключає слуховий канал, і дитина перестане вас чути й слухати.

·        Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося без причини або через дрібниці із-за стомлення (виснаження правої «емоційної» півкулі мозку). Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально (зниження активності лівої «раціонально-логічної» півкулі).

 

П А М ‘ Я Т А Й Т Е . . .

·        Ніколи не порівнюйте дитину з іншими, хваліть її за власні успіхи і досягнення, порівнюючи з тим, що було.

·        Не обвинувачуйте в невмінні, а допоможіть знайти шляхи розв’язання проблеми.

·         труднощів, будьте союзником, а не супротивником або стороннім спостерігачем.

·        Намагайтеся орієнтувати програму і методику навчання на конкретну дитину або конкретну групу дітей так, щоб можна було максимально розкрити їхні можливості, обпертися на властивий їм тип мислення.

·        Проведіть «ревізію» помилок дитини під час письма, щоб зрозуміти, з чим пов'язані її труднощі: з поганим фонематичним слухом, низькою слуховою або зоровою пам'яттю, з тим, що не формується зоровий образ слова, або з чим-небудь іншим.

·        Пам’ятайте, що педагог, що лає дитину за те, що вона щось не знає або не вміє, подібний лікареві, що лає хворого за те, що він хворий.

·        Потрібно знати, що успішне навчання дитини за тією або іншою методикою залежить від того, який тип функціональної організації мозку властивий саме цій дитині, отже, на який тип мозку, а значить і тип мислення, розрахована ця методика.

• Якщо у вас труднощі в спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішаєте звивинуватити в цьому її. Може ви належите до різних типів функціональної організації мозку, а значить по-різному мислите, сприймаєте, почуваєте, отже, справа не тільки в дитині, але й у вас. Вона не погана, а просто інша.

·        Не забувайте, що ваша оцінка поводження або якихось результатів діяльності дитини завжди суб'єктивна. І завжди може найтися хтось інший, хто побачить у дитині те гарне, що не помітили ви.

·        Ми часто любимо в дитині результати своєї праці. А якщо результату нема, винувата не дитина, а ми, тому що не змогли її навчити. Бійтеся списувати свою некомпетентність, свої невдачі на дитину. На жаль, ми любимо тих, кого вміємо навчити.

·        Постарайтеся, щоб головним для вас стало не стільки навчити чому-небудь, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтерес до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого, незрозумілого. 

·        Пам’ятайте, для дитини щось не вміти, щось не знати – це нормальний стан. На те вона і дитина. Цим не можна докоряти, соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

·        Коли дитина приходить у перший клас, потрібно пам'ятати, що для неї змінюється не тільки місце перебування, режим і вид діяльності, але й уся шкала цінностей, що вона створила за попередні 6 або 7 років. Те, що віталося в родині або в дитсадку, у школі може бути небажаним. Так вихователю у дитсадку зручно, щоб дитина була «тихою», тому що він звітує перед батьками насамперед за розбиті носи, мокре взуття, розірваний одяг. А вчителеві мовчазну, боязку, нерішучу, безініціативну дитину важче навчити.

·        Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Не можна навчитися чому-небудь, не помиляючись. Намагайтеся не виробити страх перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно часто гасить ініціативу, бажання учитися, а то й просто радість життя та радість пізнання.

·        Знайте, що маленькі діти не бувають ледачими. «Лінь» дитини – сигнал неблагополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з дитиною.

·        Ви не ідеал, а значить і не зразок для наслідування в усьму й завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

·        Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути інакшою.

·        Для успішного навчання ми повинні свої вимоги перетворити в бажання дитини.

·        Намагайтеся не подавати дітям істину, а вчить її знаходити. Стимулюйте, підтримуйте, активізуйте їхній самостійний пошук.

·        Для гармонічного розвитку необхідно, щоб дитина училася по-різному освоювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

·        Оскільки є ще багато таємниць у розвитку мозку і психіці людини, поки що недоступного нашому розумінню, тому головною своєю заповіддю зробіть – «не нашкодь»!